Лікування переломів кісток та остеосинтез

Кожна травма має свої особливості та потребує індивідуальний підхід. Тактика лікування та алгоритм дій при переломах кісток залежать від типу перелома, супутніх захворювань, способу життя та віку пацієнта,  фізіологічних особливостей його організму. Переломи кісток бувають закриті та відкриті,  травматичні та патологічні, в залежності від локалізації  та механізму травми: внутрішньосуглобові, епіфізарні, метафізарні, діафізарні, компресійні, гвинтоподібні і т.д. Симптоми та ознаки перелому кістки: біль при навантаженні на  травмовану ділянку, набряк, наявність гематом, вкорочення кінцівки та деформація, патологічна рухливість, обмеження рухів у суміжних суглобах, крепітація та біль при пальпації. Підтвердити діагноз можна додатковими методами обстеження: рентгенографія, комп'ютерна томографія, магніторезонансна томографія.

Переломи кісток лікуються консервативним та оперативним шляхом. Консервативне лікування передбачає закриту репозицію та іммобілізацію уламків пов’язкою (гіпсовою, полімерною, м'якою) або ретенцію методом скелетного витягу. Оперативне лікування переломів кісток, що дозволяє відновити анатомію сегменту- остеосинтез.

Остеосинтез- це оперативне втручання, що передбачає репозицію та фіксацію уламків імплантами. Виконується при непоправимому зміщенні, інтерпозиції м'яких тканин, незрощенні кісток та у випадках, коли є загроза розвитку компартмент синдрому або пошкодження судин та нервів уламками кістки. Відносним показом до оперативного лікування є бажання пацієнта прискорити процес консолідації та відновлення. Основним методом оперативного лікування переломів є остеосинтез.

Уламки кісток при остеосинтезі фіксуються механічними конструкціями та імплантами (пластинами, гвинтами, інтрамедулярними стержнями, шпицями, дротом). Основною перевагою цього методу лікування є збереження функціональної рухомості кінцівки та найближчих суглобів в період зрощення, прискорення консолідації та відновлення опорної функції кінцівки. Загальноприйняті принципи остеосинтезу - стабільність (нерухомість уламків, що створює умови для зрощення кісток) та функціональність (можливість рухати кінцівкою, при цьому зберігається кровопостачання, попереджається розвиток контрактури, атрофії м'язів).

У випадках, коли остеосинтез неможливий через дефект тканин або коли уламки втрачають кровопостачання (як наприклад при субкапітальних переломах шийки стегна, переломах голівки плеча, променевої кістки) показане ендопротезування обо видалення фрагментів.

Головними напрямками розвитку остеосинтезу є мінімізація оперативних втручань, малоінвазивність, зменшення крововтрати та тривалості операцій.

Одним з розповсюджених методів фіксації є блокований остеосинтез. Це пластини з кутовою стабільністю та блоковані інтрамедулярні стержні.